про прекрасне
Майже випадково купила «Ще одну молитву» Яна Твардовського.
Їхала додому – читала, читала... Одразу захотілося щось із того виставити тут – не можна не поділитися такою світлою, ніжною, глибокою поезією. Але – вперше таке! – неможливо з тієї книжки обрати якийсь певний вірш. Кожен наступний видається ще прекраснішим за попередній. І жодного, який не зачепив би, не викликав би осяйної усмішки чи кількох сльозинок. Невже поетичні збірки бувають такими цілісними, такими пронизливими? Навіть цитати звідти висмикнути неможливо.
Невже людина може бути настільки по-дитинному щиро близькою до Бога? Невже віра буває такою безпосередньою й літературно вартісною? Так просто, так вишукано, так переконливо...
Отже, не буде поки що тут віршів. Просто придбайте собі цю надзвичайну книжку. Неодмінно придбайте. Якщо, звісно, хоч іноді відчуваєте Його присутність. Або (і тим паче) якщо хоч іноді хочете цю присутність відчути.